20 років тому, якраз у жовтні, український вид єдиноборства, бойовий гопак, отримав статус національного виду спорту. Незважаючи на те, що перша "Школа бойового гопака" була заснована 1987 році, обійти стороною таку дату ми не могли.
Іотже, бойовий гопак - це український вид бойового мистецтва, який популярний не тільки на території нашої країни, а й за її межами. Опановувати і вдосконалювати навички споконвічно українського бойового мистецтва було б неможливо, якби не колосальна праця Володимира Пилата.
Дух предків
На початку 80-х років Пилат займався дослідженням популярних танців козацтва - гопака та хуртовини, і виявив, що елементи, які використовуються в якості танцювальних па, вже дуже схожі на бойові. Миру відомі види бойових мистецтв, за основу яких взято танець, ознайомиться з деякими східними єдиноборствами можна в статті "Східні бойові мистецтва: в чому різниця?".
Безумовно, відродження мистецтва козацького бою велося не тільки на основі гопака, але і використовуючи збережені дані про прийоми самозахисту селян Галичини. Як відомо, територія Галичини, за свою історію входила до складу багатьох держав і перехід від одного до іншого супроводжувався бойовими діями. Щоб загарбники не залишали поселення "біля розбитого корита" селян з дитинства навчали самообороні і мистецтва бою.
Щоб молоді воїни опанували бойову науку, перейнялися духом сили та єдності - в селах організовували школи, в яких майстер навчав захищати себе, своїх близьких і своє село. Завдання майстра - перетворити юних хлопчиків в сильних, сміливих і відважних чоловіків, воїнів, захисників. Весь свій час наставник присвячував тільки навчання підростаючого покоління, а односельці за це його годували та вели за нього господарство.
Зібравши всю інформацію з архівів і проаналізувавши, В.Пілат вирішив продовжити дослідження бойового мистецтва на практиці і в 1985 році відкрив школу бойового гопака. На той момент школа мала статус експериментальної, а двома роками пізніше змінила статус на офіційну "Школу бойового гопака". Всі отримані матеріали з часом були систематизовані і опубліковані у вигляді книг, які служать керівництвом у світ бойового гопака.
Перші змагання з бойового гопака відбулися в 1996 році у Львові і зібрали понад 150 учасників. У 2001 році український вид бою стає цікавим жителів інших країн, що спричинило за собою необхідність в навчанні бажаючий і організації, яка буде регулювати цей процес. Так і з'явилася Міжнародна федерація бойового гопака.
Філософія бойового гопака
В основі багатьох видів бойового мистецтва лежить ціла філософія, бойовий гопак - не виняток. Навчання сфокусовано на оздоровчому, спортивному, бойовому, духовному, фольклорно-мистецькому аспектах і валіовихованні (у перекладі з латині valeo означає - бути в стані, мати можливість, бути здоровим, бути здоровим, мати значення).
Бійці школи виховуються на основі високоморальних людських принципах, що включають: шанобливе ставлення до старшого покоління, вивчення історії своєї країни і народу, розвиток і підтримку патріотичного духу. Майстри бойового гопака залучають учнів в танець спрямований на розвиток, відволікаючи таким чином від згубних звичок і "поганих" компаній. Знання історії, дані майстром під час занять, допомагають учням аналізувати та пристосовуватися до змін в соціальній поведінці суспільства. Духовним аспектом розвитку виступають вивчення обрядів і традицій українського народу, а також всіма необхідними обрядовими атрибутами: піснями, танцями та, звичайно ж, українськими народними інструментами.
Бойовий гопак налічує 5 видів змагань:
- "Однотан" - одиночний бій під музику, в якому боєць імітує двобій з уявним супротивником або декількома для демонстрації техніки бойового гопака.
- "Тан-двобій" - парний виступ під акомпанемент. Проходить по спеціально вивченій програмі, в якій учасники імітують бій один з одним.
- "Забава" - обмежений по можливості дотику поєдинок, але важливий з точки зору вміння вступати в бій, виходити із зони бойового дії і демонстрації навичок технічних елементів
- "Борня" - поєдинок з легким дотиком. Бій на близькій дистанції не допускається, тільки середня і далека.
- "Герц" - повноцінний поєдинок. Поєдинок передбачає використання навичок ударної техніки. Під час змагань використовують звід правил, заснований діючих загальноприйнятих міжнародних системах боїв, який регулює види зіткнення.
Як і належить бойовому мистецтву, бойовий гопак, має і різні рівні майстерності:
- учнівський (III, II і I спортивний розряд): "Жовтяк", "Сокіл" і "Яструб";
- проміжний (кандидат в майстри спорту): "Джура";
- художній (майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу та заслужений майстер спорту): "Козак", "Характерник" і "Волхв".
Бойовий гопак для жінок
Бойовий гопак, як і козацтво - це чоловіче вид боротьби, що ж в такому випадку робити дівчатам, вони ж теж потребують техніці самооборони. Про це вже подбали В.Пілат і його учениця К.Тарновская, які в 2002 році відкрили школу для дівчат Асгарда зі статусом експериментальна, а в 2004 вже заснували офіційно. Причиною поділу на 2 школи стали анатомо-фізіологічні особливості жіночого організму. Основа для програми навчання дівчат взята з бойового гопака. Включає в себе майстерність та вміння протистояння противнику, систему самозахисту, в тому числі і зі зброєю різних видів.
Послідовники бойового мистецтва
Рано чи пізно засновник виду мистецтва стає основою для появи іншого, зміненого і модернізованого виду. Бойовий гопак став основою для появи рукопаш гопака. В основі єдиноборства лежить ударна техніка і боротьба. Заняття проходять на борцівських килимах (татамі). Бій для спортсменів триває 3 раунди по 3 хвилини, для юнаків - 2 раунди по 3 хвилини, для дівчат - 2 раунди по 2 хвилини. Юнаки та дівчата змагаються в категорії легкого контакту, дорослі - в повному.
На сьогоднішній день бойовий гопак - це не просто популярне молодіжне рух - це спосіб життя. Однодумці з усього світу об'єднуються незалежно від соціального статусу, фінансового стану, політичних і релігійних поглядів. Вони об'єднуються, щоб не тільки осягнути вчення захисту, а й пробудити в собі дух великих предків - козаків і стати частиною українського народу, який любить і шанує свою історію і традиції.
Автор: Крістіна Рідкоус.